Воропай
Єлизавета Харитонівна
1882 - 1962
Єлизавета Харитонівна
1882 - 1962
Пам'ять про наших пращурів
є частиною нашої душі...
є частиною нашої душі...
Біографія
Єлизавети Харитонівни
Єлизавети Харитонівни
Нам відомо, що Єлизавета Харитонівна Воропай була дружиною Йосипа Воропая. На жаль, її дівоче прізвище не збереглося в сімейній пам’яті. Подружжя виховало четверо дітей: Одарку, Пилипа, Марка та Івана.
Йосип був мобілізований під час Першої світової війни й відтоді вважається безвісти зниклим. Єлизавета рано залишилася вдовою та самотужки виховувала дітей у важкі роки громадянської війни, колективізації та голоду 1932–1933 років.
Трагедією для родини стала рання смерть дочки Одарки, яка загинула за трагічних обставин приблизно у 1920 році.
Єлизавета Харитонівна прожила трудове й непросте життя.
Померла у 1962 році. Похована в цій могилі.
Світлини з родинного архіву
Діти Єлизавети Харитонівни та Йосипа Воропая
Воропай Пилип Йосипович
Народився 1910 року.
Одружений із Тимченко Настею Юхимівною.
Мали дочку Ганну.
Був мобілізований до Червоної армії,
воював у фінській та Другій світовій війнах.
Помер у 1995 році.
Похований у селі Піщане.
Одружений із Тимченко Настею Юхимівною.
Мали дочку Ганну.
Був мобілізований до Червоної армії,
воював у фінській та Другій світовій війнах.
Помер у 1995 році.
Похований у селі Піщане.
Воропай Марко Йосипович
Народився 1912 року.
Був одружений двічі.
Від першої дружини Ольги мав сина Миколу.
Від другої дружини, Олени Василівни Ліва, — дітей Катерину, Галину та Григорія.
Помер у 1977 році.
Похований у селі Піщане.
Був одружений двічі.
Від першої дружини Ольги мав сина Миколу.
Від другої дружини, Олени Василівни Ліва, — дітей Катерину, Галину та Григорія.
Помер у 1977 році.
Похований у селі Піщане.
Воропай Іван Йосипович
Народився 1914 року.
Одружений із Лідією Дмитрівною.
Мали двох дочок: Людмилу та Ларису.
Помер (рік потребує уточнення).
Похований у місті Харків.
Одружений із Лідією Дмитрівною.
Мали двох дочок: Людмилу та Ларису.
Помер (рік потребує уточнення).
Похований у місті Харків.
Родове дерево
допомагає зберегти зв’язок поколінь
і нагадує нам, хто ми є
і нагадує нам, хто ми є
Пам'ять про наших пращурів
є частиною нашої душі...
є частиною нашої душі...
Адже для того, щоб ми зараз жили і були такими, якими ми є, багато поколінь людей створювали наше суспільство, робили життя таким, яким побачили його ми. Саме минулі покоління створили нас теперішніх, сформували наші думки та почуття.
Тому ми завжди повинні зберігати у своїй пам'яті тих людей, завдяки яким ми сьогодні живемо на Землі, і передати пам’ять про них нашим нащадкам. Чим більше дорожить людина пам'яттю своїх батьків, дідів та прадідів, тим краще усвідомлює він своє місце у цьому світі, тим глибше відчуває свою відповідальність за майбутнє.
У наших предках – корінь нашого нинішнього існування, витоки нашої честі, совісті, гідності, ідеалів. Ми повинні берегти і почитати пам'ять про померлих, тому що хто не має в душі минулого – у того не може бути й майбутнього.
Могили померлих, близьких нам людей, є відображенням нашої душі. Акуратна та доглянута, вона передає нашу любов, пам'ять. Вона символізує продовження життя людини у наших серцях. Так само як забуті могили – нашу байдужість.
Ідея створення цього проекту виникла у нас, які живуть у першій чверті ХХII століття, для того щоб наші спадкоємці завжди пам’ятали нас і наших пращурів.
Тому ми завжди повинні зберігати у своїй пам'яті тих людей, завдяки яким ми сьогодні живемо на Землі, і передати пам’ять про них нашим нащадкам. Чим більше дорожить людина пам'яттю своїх батьків, дідів та прадідів, тим краще усвідомлює він своє місце у цьому світі, тим глибше відчуває свою відповідальність за майбутнє.
У наших предках – корінь нашого нинішнього існування, витоки нашої честі, совісті, гідності, ідеалів. Ми повинні берегти і почитати пам'ять про померлих, тому що хто не має в душі минулого – у того не може бути й майбутнього.
Могили померлих, близьких нам людей, є відображенням нашої душі. Акуратна та доглянута, вона передає нашу любов, пам'ять. Вона символізує продовження життя людини у наших серцях. Так само як забуті могили – нашу байдужість.
Ідея створення цього проекту виникла у нас, які живуть у першій чверті ХХII століття, для того щоб наші спадкоємці завжди пам’ятали нас і наших пращурів.
