Воропай Марко Йосипович та Воропай Олена Василівна

Воропай Марко Йосипович
27.09.1912 - 12.04.1977

Воропай Олена Василівна
04.06.1924 - 03.04.2006

Пам'ять про наших пращурів
є частиною нашої душі...

Біографія
Марка Йосиповича
та
Олени Василівни Воропай

Нам відомо, що Марко Йосипович Воропай народився 27 вересня 1912 року у сім’ї Йосипа та Єлизавети Воропай. Крім Марка, у родині було четверо дітей: Одарка, Пилип (1910 р.н.) та Іван (1914 р.н.).

У 1914 році батько, Йосип Воропай, був мобілізований до війська під час Першої світової війни та відтоді вважається безвісти зниклим.

Мати, Єлизавета Харитонівна Воропай, померла у 1962 році та похована на кладовищі в селі Піщане.

Марко Йосипович був одружений двічі.

У першому шлюбі з Ольгою мав сина Миколу Марковича Воропая (07.11.1937 р.н.).

Другий шлюб Марко уклав із Оленою Василівною Лівою.

Олена Василівна Воропай (Ліва) Олена Василівна народилася 4 червня 1924 року у сім’ї Василя Мироновича Лівого та Марини Павлівни Лівої (Бойко).

Під час Другої світової війни була вивезена на примусові роботи до Німеччини.

У шлюбі з Марком Йосиповичем подружжя мало трьох дітей:

Катерину Марківну Бухановську (23.09.1948 р.н.),

Ганну Марківну Шандру (12.09.1949 р.н.),

Григорія Марковича Воропая (22.07.1957 р.н.).

Родина проживала на Замості.

Світлини з родинного архіву

Діти подружжя:

Микола Маркович Воропай

Народився 7 листопада 1937 року.
Син Марка Йосиповича
та його першої дружини Ольги.
Проживав у селі Піщане.

Катерина Марківна Бухановська

Народилася 23 вересня 1948 року.
Дочка Марка Йосиповича та Олени Василівни.
Проживала на Замості.

Ганна Марківна Шандра

Народилася 12 вересня 1949 року.
Дочка Марка Йосиповича та Олени Василівни.
Дитинство та юність провела на Замості.

Григорій Маркович Воропай

Народився 22 липня 1957 року.
Син Марка Йосиповича та Олени Василівни.
Наймолодший у родині.
Проживав на Замості.

Родове дерево

допомагає зберегти зв’язок поколінь
і нагадує нам, хто ми є

Переглянути

Пам'ять про наших пращурів
є частиною нашої душі...

Адже для того, щоб ми зараз жили і були такими, якими ми є, багато поколінь людей створювали наше суспільство, робили життя таким, яким побачили його ми. Саме минулі покоління створили нас теперішніх, сформували наші думки та почуття.

Тому ми завжди повинні зберігати у своїй пам'яті тих людей, завдяки яким ми сьогодні живемо на Землі, і передати пам’ять про них нашим нащадкам. Чим більше дорожить людина пам'яттю своїх батьків, дідів та прадідів, тим краще усвідомлює він своє місце у цьому світі, тим глибше відчуває свою відповідальність за майбутнє.

У наших предках – корінь нашого нинішнього існування, витоки нашої честі, совісті, гідності, ідеалів. Ми повинні берегти і почитати пам'ять про померлих, тому що хто не має в душі минулого – у того не може бути й майбутнього.

Могили померлих, близьких нам людей, є відображенням нашої душі. Акуратна та доглянута, вона передає нашу любов, пам'ять. Вона символізує продовження життя людини у наших серцях. Так само як забуті могили – нашу байдужість.

Ідея створення цього проекту виникла у нас, які живуть у першій чверті ХХII століття, для того щоб наші спадкоємці завжди пам’ятали нас і наших пращурів.