Бойко

Павло Андрійович

1860 - 1933
Бойко Домаха
1864 - 1933




Пам'ять про наших пращурів
є частиною нашої душі...
Біографія
Павла Андрійовича

Нам відомо, що Бойко Павло Андрійович був сиротою і виховувався у сім’ї заможного односельця.


Він володів багатьма ремеслами: швець, столяр, чоботар, линвар (майстер, що виготовляв канати; таку людину також називали кодильником).


Існує припущення, що Павло Андрійович (батько Микити) походив із цього села, а його син Микита оселився на батьківщині батька. Проте серед переліку поховань на кладовищі цього села імені Бойка Микити Павловича немає.


У 1933 році, під час голодомору, Павло Андрійович помер. Його поховали у безіменній могилі.


Чоловік, який займався похованням, показав місце його онуці — Олені Василівні Воропай (тоді їй було дев’ять років). Вона згодом доглядала цю могилу.


Домаха, дружина Павла Андрійовича, також померла від голоду в 1933 році. Місце її поховання невідоме.

Діти подружжя:
Бойко Тетяна Павлівна
Народилася приблизно 1892 року.
Вийшла заміж за Рудя Михайла.
Проживали на Корзунах.
Мали трьох доньок: Олена, Ольга, Василина.
Бойко Марина Павлівна
Народилася 1896 року.
Вийшла заміж за Лівого Василя Мироновича.
Проживали на Замісті.
Мали п’ять дітей: Іван, Олена, Оришка, Олександр, Павло.
Бойко Микита Павлович
Народився приблизно 1900 року.
У роки сталінських репресій був заарештований. Після перебування у таборах у Піщаному не повернувся.
Жив десь у Бориспільському районі, можливо у селі Старе, де багато людей із прізвищем Бойко.
Пам'ять про наших пращурів
є частиною нашої душі...
Адже для того, щоб ми зараз жили і були такими, якими ми є, багато поколінь людей створювали наше суспільство, робили життя таким, яким побачили його ми. Саме минулі покоління створили нас теперішніх, сформували наші думки та почуття.

Тому ми завжди повинні зберігати у своїй пам'яті тих людей, завдяки яким ми сьогодні живемо на Землі, і передати пам’ять про них нашим нащадкам. Чим більше дорожить людина пам'яттю своїх батьків, дідів та прадідів, тим краще усвідомлює він своє місце у цьому світі, тим глибше відчуває свою відповідальність за майбутнє.

У наших предках – корінь нашого нинішнього існування, витоки нашої честі, совісті, гідності, ідеалів. Ми повинні берегти і почитати пам'ять про померлих, тому що хто не має в душі минулого – у того не може бути й майбутнього.

Могили померлих, близьких нам людей, є відображенням нашої душі. Акуратна та доглянута, вона передає нашу любов, пам'ять. Вона символізує продовження життя людини у наших серцях. Так само як забуті могили – нашу байдужість.

Ідея створення цього проекту виникла у нас, які живуть у першій чверті ХХII століття, для того щоб наші спадкоємці завжди пам’ятали нас і наших пращурів.
Made on
Tilda